Квіти святого Франциска /Пер. з італ. о. Й. Ананевич, Львів, Свічадо – 2009.

"Квіти Святого Франциска"… Чи не з них бере початок ціла "благоуханна італійська проза"? "Квіти" – улюблене читання багатьох поколінь європейців, органічна частка європейської культури, її "поранок, сповнений невинності та чистоти".
Створені у другій половині XIV сторіччя, "Квіти" знову й знову виходять друком в усьому світі. О. Йосафат Ананевич у вступі до першого видання книжки українською мовою (1955 р.) писав: "Прийми, український народе, ці Квіти Божого Бідака, приглянься до них добре, пізнай, які вони гарні, насолоджуйся їх небесним запахом, прикрась ними своє серце, своє життя…" Друге видання "Квітів" у перекладі о. Йосафата нещодавно знову побачило світ у видавництві "Свічадо".
Великий Бідак, який діяв на благо Церкви, скромний мандрівний пастир, котрий поширював Радість та проголошував Любов у часи, коли італійські міста вели війни, навколо панував голод… Його ім’я, вчинки та створений ним духовний рух набули широкого розголосу й визнання. Славні оповіді про життя святого і його товаришів, їхні діяння, про чудеса, що їх супроводжували – переходили з вуст до вуст, мандрували з однієї місцевості до іншої, переплітаючи історичні реалії з легендою. Перша записана латиною збірка постала ймовірно близько середини XIV ст. і мала назву Actus beati Francisci et sociorum eius. Автором більшості оповідань вважають Уголіно з Монтеджоржо. У ІІ половині XIV ст. анонімний автор з Тоскани переклав італійською мовою 53 оповідання, додавши до них вибрані частини з праці бр.Томаса Челяно, й вони вийшли під назвою Fioretti di San Francesco – тобто "Квіти Святого Франциска". Саме з цієї версії о. Йосафат зробив 1955 р. український переклад.
За словами П’єра Сабатьє (один з дослідників ХІХ ст.), безмежна краса "Квіток" полягає у тому, що можна назвати їх "атмосферою". "Нехай вони будуть легендами, перекрученими, перебільшеними, навіть фальшивими; однак саме вони більш ніж будь-яка інша праця можуть ясно й живо показати те життєве коло, що оточувало святого", – пише Сабатьє. Квіти – чудеса й побожні приклади з життя Великого Бідака та його товаришів – реконструюють епоху, тодішні уявлення про святість, про дорогу до спасіння. Сини заможних шляхетних родин, у лахмітті, без грошей, без домівок – вони "…сп’янілі від надміру щастя". Вони моляться, сповнюються каяття й покори та лягають спати "в сльозах, але повні духовної радості". Вони проголошують Євангеліє й засновують монастирі… а між тим розмовляють з ангелами і бачать Ісуса.